Ковалівська майстриня вишивання!
Щороку, в третій четвер травня, не лише в Україні, а й у всьому світі відзначається свято, що популяризує культуру та традиції нашої країни – День вишиванки. Саме в цей день на вулицях міст і сіл, в місцях відпочинку, в офісах та державних установах – всюди можна побачити неймовірні та яскраві вишиванки.
Вміння вишивати для українців – це не лише дозвілля або захоплення, це можливість передавати культурні надбання від покоління до покоління, це умова самовизначення нації.
В Іршанській територіальній громаді проживає чимало майстринь вишивання. Кожна з них має свої улюблені техніки, кольори та візерунки. З однією з чудових майстринь з села Ковалі ми вас познайомимо.
Тетяна Севостьянова – жителька села Ковалі, тут народилася і виросла.
З дитинства пам’ятає маму і бабусю за вишивкою. Жили однією родиною. Дорослі багато працювали, але знаходили час і для вишивання, вишивали і співали українські пісні. Вишивкою прикрашали одяг, постіль, рушники. В сім’ї зберігаються вишиті роботи бабусі Євгенії, яка народилася ще в 1925 році. Бабця залишила після себе в спадок любов до вишивання і свої вишиті рушники: одні були для свят, інші – для буднів. Мама Тетяни, Любов, багато вечорів провела за вишиванням, дуже його полюбляє і з дитинства навчала вишиванню своїх доньок Тетяну та Ірину, але через травму руки змушена полишити улюблену справу. Сестра Ірина теж дружня до голки з ниткою та кожну вільну хвилину намагається присвятити вишивці.
Літа ідуть і сьогодні берегинею сімейного вишитого надбання залишається Тетяна. Сучасна майстриня не поступається талантом своїм пращуркам. Мистецтво творити прекрасне за допомогою голки та нитки Тетяна увібрала в себе сповна. Свої перші роботи майстриня вишила ще в школі.
Рукодільниця вишиває і сорочки, і рушники, і картини, і образи. Свої роботи, вишивані речі мами і бабусі пильно оберігає в домашній скарбниці, вони прикрашають всю домівку господині.
«Вся наша сім’я на свята одягається у вишите вбрання. Однією з найбільших втіх є те, що мій син дуже любить одягати сорочку, вишиту моїми руками. У свої творіння я вкладаю любов і молитву до Бога, бо вишиванку не дарма називають українським оберегом. Спочатку я все вишивала нитками. Згодом почала працювати з бісером", - зазначила вишивальниця.
Спостерігаючи за роботою мами, вишивкою неабияк зацікавився і син Тетяни, Богдан. У сьомому класі хлопець став творцем свого першого вишитого рушника. Цим рушником Богдан потішив і вчительку з трудового навчання, і однокласників. Можна з впевненістю зазначити, що любов до вишивання в сім’ї нашої героїні є спадковою, ціла династія вишивальників. Дуже хочеться, щоб Тетяна продовжувала цю кропітку роботу та навчала вишиванню і юне покоління. Творча праця складна, але й безмежно прекрасна. Навчайтесь вишиванню. Ми не маємо права втратити цього вміння. Саме національне вишите вбрання ідентифікує нас українцями.
Українці, одягніть вишиванку – це наше!!!
Якщо ви відчули в душі хоча б невеличке бажання прикрасити свій гардероб та побут вишивкою, не гасіть його, сміливо починайте трудитися. Запевняємо, що маленьке бажання разом із польотом фантазії розгориться у світле полум’я, яке охопить найзаповітніші куточки вашої душі та запалить любов до творчості, любов до вишиванки.
