Небайдуже серце Миколи Ходаківського
Війна… Дякувати Богові, ми живемо у відносно мирній частині України. Хтось мовчки переносить труднощі воєнного часу, хтось волонтерить, хтось весь час скаржиться, а Микола Тодосійович не скаржиться, не нарікає на долю, а весь час у роботі у свої 85 з «хвостиком».
Жителі селища Іршанська добре знають Миколу Тодосійовича Ходаківського. Кожен раз при зустрічі з цією людиною дивуєшся його невичерпній енергії, позитиву, доброті, безлічі планів і завдань, які він сам собі ставить. Маючи такий поважний вік та будучи інвалідом дитинства, доглядає городик (сам сіє, садить, прополює, поливає), на якому ростуть різноманітні овочі, салати, виноград і обов’язково квіти. «А як же без квітів? Це ж краса! Милує око і серце. На душі стає затишно. Я цією весною ще підготував місця під клумби », - каже пан Микола. І, справді, кожна вільна шпаринка землі біля його будинку обсаджена квітами. Де ж бере натхнення, сили? Мабуть, секрет в тому, що не втратив зв’язок із своїм родовим корінням.
Родина Ходаківських жила на хуторі неподалік села Гута-Добринь. Коли почали формувати колгоспи, батьки підтримали ці процеси, повірили, що радянська влада полегшить життя селян-трударів, але гірко помилилися. В сім’ї зростало дев’ятеро діточок. Старша народилася в 1931році, а за нею й інші діточки-квіточки. Тож родині довелося пережити тяжкі роки голодоморів, споглядати з лісу, як горить спалена фашистами рідна домівка та майже все село… , повернутися на попелище і почати відбудовувати хатину. Було, ой, як непросто, але після перемоги над німецькими нацистами з’явилася віра в краще майбуття. Трудилися всією дружньою родиною, а вечорами тато грав на музичних інструментах, навчав дітей, мама займалася рукоділлям, а донечки переймали майстерність. Було гамірно і весело. А малий Миколка, який скалічив ручку під час війни, встигав і за татовою, і за маминою наукою, а окрім того старався завжди зробити краще за інших, не відставав, хотів бути попереду. Так і жив все життя – старався бути попереду…і в пасажирському транспорті місцем поступиться, і привітається, і смаколиками пригостить, і на музичних інструментах грає, і різні види прикладного мистецтва опановує, і на роботі в пошані, і донькам приклад, і картини пише, і під’їзд розмальовує, і на пенсії не сидиться, і альбом-родовід склав, і міні-музей в квартирі оформив, і вже кілька книг видав про родину, односельців, земляків, просто хороших людей, і ще…, і ще… Стільки запланував, що тій жінці з «косою» не має що робити на його обійсті. Не до неї.
А найбільша мрія Миколи Тодосійовича – зустріти якнайшвидшу Перемогу над російськими окупантами. Це і наша мрія, і не просто мрія, а переконання і впевненість.
Дякуємо таким людям, які все життя дарують позитив оточуючим, своїм прикладом надихають, пробуджують віру в добро та милосердя, відкривають неосяжну красу рідного краю, вчать пишатися своїм родовим корінням, спонукають діяти, щоб теж зробити внесок для суспільного блага, для нашої країни.
