Легенда Іршанської громади: 90 років від дня народження Марії Шадури
У день, коли Марії Пилипівни Шадури не стало, одна із жительок нашого селища сказала прості, але дуже промовисті слова: «Пішла у засвіти легенда Іршанська…».
І справді, Марія Пилипівна була саме такою людиною — легендарною постаттю для всієї громади. Учителька, наставниця, мудра керівниця, людина великої душі й рідкісної людяності. Вона належала до тих людей, після яких залишаються не лише спогади, а тепло, вдячність і світло в серцях багатьох поколінь.
Народилася Марія Пилипівна 30 травня 1936 року в хліборобській родині у селі Ковалівщина Коростенського району. З дитинства була працьовитою, наполегливою й надзвичайно здібною. Закінчила школу із відзнакою, здобула освіту у Коростишівському педагогічному училищі та на фізико-математичному факультеті Житомирського педагогічного інституту.
Та її життєвий шлях не був легким.
Старша донька Тамара Андрійчук згадувала, що мамині розповіді про повоєнне дитинство завжди вражали своєю щирістю і болем. У сім років Марія залишилася без батька, який загинув на фронті під час Другої світової війни. До школи у сусіднє село Ковалі доводилося ходити пішки через ліс — п’ять кілометрів у мороз, сніг і негоду. Але навіть у таких умовах вона навчалася блискуче.
Під час навчання у педагогічному училищі, аби не голодувати, Марія працювала нянечкою — доглядала дитину куратора групи за харчі. Ці випробування не озлобили її, а навпаки — навчили співчуття, людяності й неймовірної сили духу.
Особливо тепло про Марію Пилипівну згадувала її сестра Ганна Данильченко: «Все життя я відчувала її підтримку і рідне плече. Ми разом пережили тяжкі повоєнні роки дитинства, підтримували одна одну. Саме Марія стала прикладом для мене, і за нею я також обрала педагогічний шлях. Свою любов до педагогічної праці вона передала дітям та онуку. Вона очолила нашу педагогічну династію і була вчителем від Бога».
Ганна Пилипівна із вдячністю говорила і про ставлення сестри до матері:
«Я ніколи не забуду її турботу про нашу маму. Марія забирала її до себе на зиму, піклувалася про неї з великою любов’ю і терпінням. Не стало однієї з найрідніших для мене людей, і лише світлі спогади трохи зігрівають душу».
У 1961 році Марія Шадура стояла біля витоків Іршанської середньої школи. Педагогічній праці в цьому навчальному закладі вона присвятила понад 30 років, із яких 16 років обіймала посаду завуча. Загалом же понад 50 років її педагогічої діяльності були віддані навчанню та вихованню дітей. Для колег вона була прикладом справжнього педагога — мудрого, творчого й вимогливого до себе.
Учителька історії Єфросинія Андріївна Білявська згадувала: «Я вчилася у Марії Пилипівни методики проведення уроків. Її заняття були надзвичайно цікавими, живими, насиченими різними формами роботи. Вона проводила уроки легко, з любов’ю до дітей, із гумором і без жодної напруги».
Особливо колег вражало її вміння пробуджувати в учнях творчість і самостійність. Як класний керівник, Марія Пилипівна організовувала вечори відпочинку, туристичні походи рідним краєм — до Стариків, Ковалівщини, Кропивні. Ці подорожі назавжди залишилися у пам’яті учнів — із піснями, теплими розмовами біля вогнища та козацьким кулішем.
Подружжя педагогів — Іван Тимофійович та Валентина Степанівна Смолянюки, з якими Марія Пилипівна пропрацювала понад 20 років, — говорили про неї як про надзвичайно чуйну й справедливу людину: «Вона завжди була готова допомогти, підтримати, дати мудру пораду. Її людяність і доброта відчувалися в усьому».
Особливою сторінкою у житті Марії Пилипівни стали вибори 2006 року, коли громада обрала її Іршанським селищним головою. На той час їй було 69 років, але вона не боялася відповідальності й продовжувала служити людям. В одному з інтерв’ю Марія Пилипівна говорила:«З Іршанськом пов’язане все моє свідоме життя. Разом із селищем ми зростали, працювали, ростили дітей. Більшість жителів знають мене ще зі школи, і, мабуть, саме тому довірили мені цю відповідальність».
Донька Тамара Андрійчук особливо захоплювалася ставленням матері до професії:
«Це була неймовірна любов до дітей, школи й педагогічної праці. Я більше не зустрічала людей, настільки відданих своїй справі. Вона не просто знала математику — вона вміла пояснити складне просто й доступно. Саме це вважала справжньою педагогічною майстерністю».
Тамара також згадувала про особливу рису матері — радість віддавати: «Для неї головним було допомагати людям, піклуватися про них. Це була її внутрішня потреба. А ще мама була надзвичайно творчою людиною — вишивала, гарно гаптувала гачком. Для нас, дітей і онука, вона залишила вишиті власними руками сорочки як безцінну пам’ять».
Молодша донька Валентина Шадура згадувала маму не лише сильною та принциповою жінкою, а й дуже ніжною людиною: «Для багатьох вона була “сталевою леді”, борчинею за справедливість. Але вдома відкривалася зовсім іншою — теплою, творчою, люблячою».
Особливим спогадом для Валентини назавжди залишилося мамине читання казок:
«Я постійно просила читати “Сиву Бурку”, а мама щоразу перетворювала це на маленьку виставу — змінювала голоси, інтонації, настрій героїв. Я слухала її, затамувавши подих. Саме такою — живою, талановитою і люблячою — я її пам’ятаю».
Учениця Марії Пилипівни, учителька Іршанського ліцею Людмила Мельник (Федорчук), із вдячністю згадувала її людяність: «У п’ятому класі перед екзаменом з математики мене вкусила оса, обличчя сильно опухло. Марія Пилипівна побачила мій стан і дозволила відповісти лише на одне запитання замість трьох. Завдяки її підтримці я впоралася і отримала гарну оцінку».
Але найбільше, за словами учениці, вражав професіоналізм учительки:
«Математику у неї знали всі — і сильні учні, і ті, кому навчання давалося важче. Вона вміла пояснити так, щоб зрозумів кожен».
Директорка Добринської школи Галина Ширченко називала Марію Пилипівну людиною виняткової мудрості: «Попри важке дитинство, голодні роки навчання та життєві труднощі, вона зберегла у собі величезну людяність, співчуття і доброту. Це була людина світла».
Великим свідченням любові й поваги учнів стали поетичні рядки Галини Вербило — учениці Марії Пилипівни, старости її першого випускного класу:
Це так, видно, треба,
Щоб плакало небо,
І сонце сховалось у млі.
Наш рідний учитель, наставник
Закінчив життя на землі…
Марія Пилипівна Шадура відійшла у вічність 16 листопада 2025 року. Похована на Іршанському кладовищі поруч із чоловіком — Анатолієм Яковичем Шадурою, відомим педагогом, спортсменом і популяризатором баскетболу на Житомирщині.
Та для Іршанської громади вона назавжди залишиться світлою людиною, яка вміла любити, підтримувати й надихати. Людиною, що справді віддала своє серце людям.
Олександр Голяченко,
член Національної спілки краєзнавців України
